-
Мій вибір – жити й творити в Україні
З метою формування в молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до української культури, здатності зберегти національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави в Миколаївському професійному ліцеї будівництва та сфери послуг був проведений конкурс есе «Мій вибір – жити й творити в Україні».
Покоління незалежних українців розповіло у своїх щемливих роздумах про біль, розпач, страх на початку війни, бажання, хоч чимось бути корисним для країни, про перспективи своєї держави, власний внесок у її розвиток та можливість еміграції. Вони зараз вимушені жити у різних містах, мають різні цілі, думки і досвід, їм випала нелегка доля боротьби за своє майбутнє і майбутнє України. Але їх об'єднує спільна країна, разом з якою вони зростали. Вони – покоління незалежних українців, вільна молодь, їм небайдужа доля нашої держави і вони спільно з нею готові пройти цей тернистий шлях. З такою молоддю ми обов’язково переможемо і відбудуємо нашу рідну Україну, яка стане однією з найкращих держав світу. РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ! СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА НЕЗЛАМНІЙ НАЦІЇ!
Конкурс есе « Мій вибір – жити і творити в Україні»
«Маленька держава! Яке право вибору? Немає майбутнього! Втрачене покоління! За 3 дні візьмемо країну! Ні, я буду їхати з України! Потрібно тікати!» - з кожного куточку було чути ці слова.
Особисто я не уявляла, яка ж Україна сильна, який мужній народ, якою можу бути я, який вибір мені потрібно зробити у свої 16 років.
Твір повинен розкривати назву « Мій вибір - жити й творити в Україні», але цей роздум не просто дався мені, адже в моїй країні війна. Здавалося, про який вибір можна говорити, але кожен свій вибір зробив ще 24 лютого: залишатися у своїй країні чи покинути її. Багато хто не хотів робити цей важкий вибір, але клятий ворог не дав змоги оговтатися і вчинити по- іншому. Деякі особи, називаючи себе «щирими українцями», виявилися зрадниками, які за гроші допомагали ворогу знищувати країну, безжально вбивати людей, маленьких невинних діток, які не розуміли, чому їх тато одягнув форму, а матуся плаче. Україні нестерпно боляче за своїх дочок і синів, які ціною власного життя захищають рідну землю. Тому потрібно волати на весь світ, просити допомоги для України!
Мій вибір кричати про війну, розповідати про жахіття, які чинить росія-терорист. І обов’язково допомагати матеріально, морально, фізично своїй державі, щоб врятувати націю українців, зберегти наш генетичний код – українську мову, нашу українську культуру.
Наш народ - це неперевершені, нескорені, непереможні люди. Кожен на своєму «фронті» допомагає чим може. Особисто я збираю речі для бійців ЗСУ, допомагаю готувати їжу для ТРО у Вознесенську, фасую продукти, плету маскувальні сітки. Намагаюся хоч чимось бути корисною для свого народу.
Ми сильні, ми народжені незалежними, ми те покоління, яке змінить майбутнє нашої держави, ми станемо ще сильнішими, мужнішими і загартованішими.
Безжалісна війна забирає найдорожче у світі – життя українців, які боряться за кожен клаптик рідної землі. Ми повинні перемогти, ми переможемо в цій жахливій війні, тому що ми – Українці!
Ще з малих років я хотіла навчатися і працювати в Україні, служити своїй державі, адже країна - це я, моя сім'я, мої друзі, моє оточення. Ми і є Україна!
Для мене Україна – це дім, перш за все. Де б я не була у світі, я ніде не почуваюся вдома. Я тут виросла, і мені все рідне. Майбутнє пов’язую тільки з Україною. Це моя країна, моя земля, за яку ми сьогодні боремося. Тому мій вибір залишатися в Україні, наближати довгоочікувану перемогу, в майбутньому розвивати свою державу, допомогти і зробити свій внесок у відбудову нашої рідної неньки. І нехай від Львова до Луганська, від Чернігова до Севастополя лунає Слава Україні! Слава Українським Героям!
Нєкрасова Ірина, 271 група
